Неонацисти

Напад організувала ультраправа фанатська «фірма» з символічною назвою «Terror Family». Наявність стійкого об’єднання і незаконний характер діяльності дозволяє віднести “фірму” до злочинного угрупування. Серед них – активні неонацисти, що притягувались до кримінальної відповідальності. Завдяки їм на фан-секторі «Динамо» з’являються свастики та кельтські хрести. Зразком для наслідування вони вважають ультраправих фанатів італійського «Лаціо», переймаючи скандування типу «Дуче». На ряді їхніх сайтів одразу з’явилось повідомлення про напад на 60 (!) антифашистів. Частина цих повідомлень була видалена. Зваливши на землю антифашистів, неонацисти нанесли особливо жорстокі травми кільком людям за допомогою ножів та тупих предметів, коли для цього не було жодної необхідності. Ультраправі “динамівці” ненавидять будь-яких уболівальників, які не сприймають фашистської ідеології.

Фанати «Арсеналу»

Столичний «Арсенал» лишається єдиним в Україні клубом, фанати якого заявили про неприйняття расизму на своїх трибунах. Тому нерідко «арсенальці» ставали жертвами збройних нападів, однак цей випадок безпрецедентний. Далеко не всі вони є активістами антифашистського руху. Навіть усвідомивши, що бійка з озброєними опонентами невідворотна, антифашисти не застосовували зброї або підручних засобів. Сили були нерівні ще й тому, що серед постраждалих - дівчата і неповнолітні.

Міліція

Найбільше шокує поведінка правоохоронців в даній ситуації. Одразу після закінчення матчу, два автобуси міліції (у т.ч. автобус «Беркуту») залишили стадіон, очевидно зваживши на неагресивність волинських фанів. Загрозу напади з боку фанатів «Динамо» правоохоронці проігнорували, хоча інциденти траплялись. Тим не менше, після бійки було затримано від 4 до 6 неонацистів, в одного з яких був скривавлений ніж і вибита кисть руки. Однак міліція поспішає відпустити підозрюваних і стверджує, що поножовщина мала побутовий або договірний (!) характер.

Але найстрашніше те, що зараз міліціонери Печерського райвідділку відмовляються порушувати кримінальну справу навіть за фактом ножових поранень. Міліція відмовляється приймати заяву про злочин, тому що… потерпілий, знаходячись у стані афекту, не може назвати, з ким він прийшов на футбол. Однак справа мала бути вже порушена за ініціативи міліції, адже злочин є тяжким – замах на убивство з прямим умислом! Підставою також мало слугувати повідомлення міліціонерів, які затримали підозрюваних на місці вчинення злочину або з поличним (п.2 ч.1 ст.97 Кримінально-процесуального кодексу).

Іншому потерпілому, у якого зафіксована часткова втрата пам’яті, міліціонери влаштували допит без дозволу лікаря. Вони вдавались до крику і психологічного тиску й наполягали на тому, що бійка відбулась «за згодою сторін».

Завдяки зусиллям лікарів стан постраждалих стабільний.

В обох випадках вбачається бажання міліціонерів зам’яти справу і приховати її ідеологічний підтекст. Влада не хоче визнавати, що в Україні існують неонацистські банди, які фактично в центрі столиці організовують масові збройні напади. Антифашисти обіцяють залучити широкі кола громадськості та підняти питання перед Уповноваженим з прав людини з метою зупинити нацистський терор.

Джерело: “Хроніка самозахисту”